Батькам

Необхідність батьківських обіймів

Процес формування основних зв’язків дитини з навколишнім світом триває приблизно до трьох років. У цей період відбувається встановлення взаємин між малюками та дорослими. 

Прибічники «теорії прихильності» вважають, що необхідно бути безмежно терплячим із маленькими дітьми, навчитися заспокоювати їх, брати на руки та бути в контакті з ними якомога довше. Теорія прихильності базується на розвитку в дитини трьох рівнів віри.

ПЕРШИЙ РІВЕНЬ ВІРИ

На ранній стадії розвитку процес виникнення прихильності розвивається так: немовля від голоду чи від того, що замочило пелюшки, починає скрикувати, плакати, воно махає ніжками, ручками, і напруження безупинно зростає, аж доки дорослі починають реагувати. Але ось підійшла мама, взяла нещасне дитя на руки, дала йому груди чи соску, поміняла пелюшку і, тихенько наспівуючи, погойдує на руках. Мати і немовля разом перебороли цей маленький стрес, вони обоє почуваються комфортно й затишно.

Дитина отримує важливий урок: світ не ворожий, у ньому є ті, хто подбає про неї, від людей можна чекати допомоги, співчуття, проявів турботи – усе це незамінні живильні речовини, необхідні для нормального функціонування психіки людини, для забезпечення процесу її розвитку.

         Якщо ж недобрі батьки відповідають на дитячий плач байдужістю, криком або ляпасами, дитина починає «заморожуватися», тобто перестає відчувати біль і виражати свої потреби – як фізичний, так і емоційні. У таких дітей ніколи не розвивається здатність встановлювати зв’язки з іншими людьми, і ніколи вже їхні взаємини не будуть повноцінними, здоровими, нормальними. Вони з дитинства знають, що у світі немає людини, на яку можна покластися, тому ніколи не вірять людям.

ДРУГИЙ РІВЕНЬ ВІРИ

Якщо ж малят навчили того, що хтось подбає про них, вони переходять до наступного, другого рівня віри: віри в те, що інші здатні захистити їх від зла. Коли дитина починає повзати чи ходити, дорослі постійно спостерігають за нею, аби запобігти можливій травмі. Приміром, малюк намагається схопити колючий або гострий предмет, йому кажуть «не можна», і добре, якщо при цьому, у доступній формі, пояснюють, чому, не забуваючи ще й погладити його по головці й поцілувати. Малятко, на відповідь може, впертися або розплакатися, але водночас воно розумітиме, що поруч є люди, котрі знають, як уберегти його від можливих неприємностей і забезпечити певну стабільність у стосунках із навколишнім світом.

Дитина засвоює почуття захищеності, таке необхідне в житті.

ТРЕТІЙ РІВЕНЬ ВІРИ

Перші два рівні віри, віра в інших, ведуть до третього і найважливішого – віри в себе. Почуття захищеності, вміння не боятися життя, що базується на знаннях, отриманих дитиною, на тому моральному компасі, який вона винесла зі свого дитинства, підводять її до усвідомлення свого внутрішнього голосу, віри в нього у слушність прийнятих рішень, а заодно й до вироблення здатності їх приймати, неможливої без віри в себе. Лише той, хто вірить у себе, може бути переможцем у житті, здатний ставити перед собою цілі й досягати їх.

Ці три рівні віри є основними елементами «теорії прихильності» й необхідні для встановлення правильних зв’язків дитини з навколишнім світом. А на взаєминах і зв’язках з іншими людьми будується все подальше життя людини: спілкування, дружба, шлюб, виховання дітей, стосунки на роботі, місце людини в соціальній структурі суспільства.

Що більше ваш малюк упевнений у постійності і незмінності вашої любові, то очевидніше йому буде, що ви відповідаєте своєю безумовною любов’ю на любов до вас.

Запам’ятайте, що не потурання забаганками робить дитину щасливою!

Щаслива дитина та, яка зростає в любові, турботі, увазі, бачить щастя своїх батьків, їхнє піклування одне про одного та про себе. Намагання батьків оточити своє дитинча позитивом, зацікавленість інтересами дитини будь – якого віку завжди приносить бажаний результат.

Одна з найважливіших людських потреб – потреба в любові, кожна людина хоче почуватися потрібною комусь.

Аби дитина нормально розвивалася, треба постійно задовольняти цю потребу: казати, що вона вам дорога. потрібна, важлива, що вона просто гарна, улюблена. Про вашу любов свідчать також привітні погляди, ласкаві дотики, поплескування, прогладжування, обійми і, звичайно, визнання:

 «Як добре, що ти у нас є», «Ти мені подобаєшся», «Я люблю коли ти вдома», «Мені добре, коли ми разом».

  

Обійми потрібні кожному, для доброго настрою, для виживання, чим більше обіймів тим краще!

Вони підтримують емоційно, допомагають психологічно розвиватися. Без таких знаків у дитини виникають емоційні проблеми, відхилення в поведінці, а то й нервово – психічні розлади. І, до речі, не тільки дитина, а й підліток, і доросла людина потребує обіймів, цей прояв любові потрібен усім, абсолютно всім людям.

Дотик пов’язує нас з іншими людьми. Він не дає замкнутися в собі, почуватися самотнім і загубленим. Дотик дарує радість і стверджує фізичну реальність нашого існування.

Обійми заспокоюють та знімають напруження, вгамовують біль. Обійняти дитину – особливе задоволення, але багато хто з батьків відмовляється від нього, бо вважає, що дитина вже виросла.

Подумайте, як би ви відповіли на такі запитання:

1.     Чи вважаєте можливими обійми, поцілунки та інші прояви ніжності зі своїми чоловіком, братами, родичами, близькими, друзями?

2.     Чи дозволяєте собі це робити на очах у дітей?

3.     Чи обіймаєте і чи цілуєте свою дитину?

Хай вам доведеться трохи приневолити себе, але все ж спробуйте частіше торкатися своїх дітей, особливо сором’язливих. Не бійтеся виявляти ніжність – вона протистоїть холоду й байдужості. Дайте дітям проявити ніжність у відповідь.

Приймайте свою дитину безумовно. Не за те, що вона гарна, розумна, здібна, а просто за те, що вона є.

Не бійтеся сказати дитині: «Я тебе люблю». І не важливо, скільки їй років і чи чує вас хтось іще.

Отримуючи певну міру любові, кожна дитина вчиться цінувати себе, порівнювати з іншими. Виховуйте у своїй дитині високу самооцінку. Люди з високою самооцінкою не засмучуються, коли їх критикують, і не бояться, що оточення їх відторгне. Людина ж із низькою самооцінкою, навпаки, видається розгубленою, надміру вразлива до критики, вважаючи, що вона свідчить про її неповноцінність.

21 січня світ відзначає Міжнародний день обіймів.

За традицією нового свята, по – дружньому обіймати можна навіть незнайомих людей. Започаткували це свято західноєвропейські студенти. У цей день хлопці та дівчата обіймаються без жодних думок про інтим.

Вважається, що під час приятельських обіймів люди обмінюються щиросердним теплом.

Хоч би скільки разів ви обіймали дитину – завжди буде замало. Неможливо отримати забагато батьківської любові. У таких простих речах як обійми, прогладжування, усмішка, у словах «Я тебя люблю», прихована величезна сила.

Аби стати справжнім другом своєї дитини, маленької чи дорослої, - обіймайте її, і якомога частіше!

                                              

Десять заповідей для батьків :

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти чи такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

2. Не вимагай від дитини платити за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя. Як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, та – третьому. Це і є незворотній закон подяки.

3. Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде.

4. Не стався до проблем дитини зверхньо. Життя дане кожному під силу, і будь упевнений, їй воно важке не менше, ніж тобі, а може бути, і більше, оскільки у неї немає досвіду.

5. Не принижуй!

6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – її зустрічі з дітьми. Звертай на них якомога більше уваги – ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Муч, якщо можеш, але не робиш. Пам’ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе.

8. Дитина – це не тиран, який заволодіває усім твоїм життям, і не тільки плід твоєї плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвивання у ній творчого вогню. Дитина розгортається, як сувій від любові матері і батька, у яких буде рости не «наше», не «своє», не «власне» дитя, а таємнича душа, дана на зберігання і супровід, поки недосвідчена і беззахисна.

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому те, що не хотів би, щоб робили твоєму.

10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, негарною, невдахою, люби дурною, некерованою маленькою дитиною, люби незграбним, егоїстичним, сердитим підлітком, люби таким, що не виправдав твоїх надій та очікування, потайним, дивним, нещасним дорослим … Спілкуючись із дитиною  - радій, радій завжди з повним правом, тому що дитина – це твоє свято, яке поки що з тобою.                                                                                                             Януш Корчак.           

    
Януш Корчак (1878 — 1942 )— польський лікар, педагог, письменник, публіцист. Педагог -новатор, автор праць із теорії й практики виховання. Засновник і директор Дому Сиріт – сиротинця, що існував 30 років. Педагогічна діяльність Я.Корчака базувалася на формуванні у вихованців самосвідомості, самоконтролю, навичок самоврядування. В роки окупації Польщі Я.Корчак боровся за життя виховонців у варшавському гетто. Загинув в лагері смерті Треблінці, куди пішов добровільно з 200 своїми вихованцями.На згадку про 70-річчя трагічної смерті Корчака постановою Сейму Польської республіки 2012 рік оголошений роком Януша Корчака.
Українською мовою видані його книги: «Пригоди короля Мацюся», «Дитя людське: Вибрані твори», «На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться», «Правила життя», «Мацюсеві пригоди», «Як любити дітей».

Як допомогти дитині впоратись зі стресом

Стрес – це природна й нормальна частина життя дітей, що є незмінним супутником дорослішання. Діти починають відчувати стреси вже в дуже ранньому віці, до того ж вони більш уразливі у випадку психологічного тиску, ніж дорослі, оскільки ще не володіють ефективними способами боротьби зі стресами. Тому батькам необхідно сприяти тому, щоб діти набули відповідні навички, надзвичайно важливі не тільки в дитячому, а й у дорослому віці.

У чому повинна полягати допомога батьків?

1. Беріть до уваги захисні фактори

Чому одні діти більше протистоять стресам, ніж інші? Дослідження показують, що існує безліч відмінностей між тими дітьми, які здатні успішно боротись зі стресами, й тими, хто не здатний до такої боротьби. Діти, які добре управляють собою у стресових ситуаціях, як правило, мають високу самооцінку, хороше почуття гумору, відчуття контролю над своїм життям, згуртовану сім'ю та її чітку організацію (правила/обмеження), відкрите спілкування, теплі,довірливі взаємини з батьками, певний ступінь релігійності, доброзичливі відносини з друзями та вчителями, а також схвалення й визнання за свої досягнення.

2. Допомагайте дітям учитись розпізнавати ознаки настання стресового стану

У дітей бувають різні симптоми стресу, усі вони залежать від віку дитини, її особистісних якостей і рівня розвитку. Проте існує багато підказок, які дає дитячий організм, що засвідчують наявність у дитини стресового стану. Такі підказки можуть передбачати першіння в горлі, вологі долоні, головний біль, утому, нудоту, діарею, внутрішнє напруження, розлад шлунку, погіршення настрою, неспокій, фрустрацію й порушення сну. Бувають інші симптоми, наприклад, відчуженість, дратівливість, агресивність, надмірна мрійливість, надмірна чутливість, зміни в перевагах їжі й загальні зміни в поведінці. Уміння розпізнавати ці ознаки – перший крок у боротьбі зі стресом.

3. Готуйте дітей до потенційно стресових ситуацій

Батьки повинні готувати своїх дітей до зустрічі з потенційно стресовими ситуаціями, наприклад, відпрацьовуючи з дітьми застосування способів поведінки в таких випадках. Наприклад, якщо дитина відчуває напругу через конфлікт із другом у школі, батьки повинні навчити її, як порозмовляти з ним, щоб вирішити конфлікт.

4. Уникайте надмірної опіки дітей

Іноді батькам буває важко спостерігати, як їхні діти намагаються впоратись із стресовими ситуаціями, оскільки перший інстинкт спонукає їх захищати своїх дітей від усіляких негараздів. Однак стреси неминучі в житті дитини. Батьки роблять ведмежу послугу, незмінно захищаючи її від стресу. Діти вчаться справлятись з подібними явищами лише тоді, коли відчувають їх на собі.

5. Намагайтесь розвивати самооцінку дитини

Батьки повинні допомагати дітям набути впевненість при вирішенні проблем, покладаючи на них обов'язки й дозволяючи їм приймати власні рішення з раннього віку. Необхідно також сприяти розвитку інтересів і талантів дітей, в яких вони здатні досягти успіху. Батьки повинні постійно надихати, підтримувати та грамотно хвалити своїх дітей.

6. Підтримуйте та хваліть дітей

Батьки повинні бути поруч зі своїми дітьми, коли ті відчувають стрес, часто обіймати їх, схвально поплескувати по спині, цілувати і т. п., щоб діти знали, що батьки завжди готові прийти їм на допомогу й підтримати. Коли діти відчувають стрес, батькам необхідно запевнити їх у тому, що вони розуміють, через які труднощі проходять їхні сини та доньки. Теплі й довірливі відносини з батьками допомагають дітям краще справлятись із стресовими ситуаціями.

7. Забезпечуйте атмосферу відкритого спілкування

Батьки повинні бути готові уважно слухати, коли дітям необхідно висловитись. Якщо діти потребують допомоги при обговоренні причини їх хвилювання, їм важливо ставити відкриті запитання (тобто запитання, на які б неможливо було відповісти просто «так» чи «ні» і які передбачають розгорнуті відповіді). Ось приклади деяких відкритих запитань: «Що ти думаєш про...?» або «Що ти відчуваєш із приводу...?». Одна з переваг обговорення стресових факторів полягає в тому, що воно підвищує обізнаність дитини. Крім того, батьки повинні бути готові ділитись деякими прикладами своїх стресових ситуацій і відповідних переживань, щоб діти знали, що їхні почуття нормальні та природні.

8. Давайте дітям достатню кількість часу для сну та відпочинку

Діти, які не висипаються, не володіють достатньою кількістю енергії, необхідної для боротьби зі стресами. Батьки повинні докласти всіх зусиль, щоб діти отримували достатній час для сну щоночі. Відхід дитини до сну повинен відбуватись в однаковий час. Достатній відпочинок має вирішальне значення для психічного та фізичного здоров'я дітей.

9. Демонструйте навички боротьби зі стресами

Діти вчаться, спостерігаючи за своїми батьками. Якщо діти бачать, що батьки, перебуваючи у стані стресу, використовують певні навички, вони, швидше за все, теж будуть використовувати ті ж грамотні навички боротьби зі стресами. Батьки повинні демонструвати, що стрес – це нормально, ним можна управляти спокійно й ефективно. Треба намагатись бути оптимістами, які розглядають стресові фактори як виклик, а не катастрофу.

10. Допомагайте дітям оволодівати навичками релаксації

Навички розслаблення можуть допомогти дітям зняти напругу, викликану стресом. Існують різні специфічні методи релаксації, яких можна навчити дітей. Деякі з них змушують дітей включати свою уяву, щоби пригадувати або придумувати позитивні та розслаблюючі образи (наприклад, гру на майданчику, пляж). Інші методи релаксації вчать дітей послідовно напружувати й розслабляти різні групи м'язів. Для досягнення максимального ефекту практикувати їх треба щодня. Насправді не так важливо, яку техніку релаксації ви вибираєте. Важливо, щоб вона подобалась дітям, допомагала, і щоб діти практикували її постійно. Звісно, попередньо батькам необхідно проконсультуватися з педіатром і знайти кваліфікованого тренера.

11. Навчайте дітей правильно сприймати критику

Кожна людина в той чи інший момент піддається критиці. Якщо її важко прийняти, це може призвести до посилення стану стресу. Діти часто піддаються критиці в ранньому віці. Вона може набувати форму глузувань однолітків або конструктивної відповідної реакції вчителів і батьків. Батьки, у свою чергу, повинні вчити дітей правильно реагувати на подібну критику. Дітям треба розповідати, що ніхто не досконалий, і всі ми робимо помилки, з яких беремо важливі для себе уроки. Щоб навчити дітей справлятись із глузуванням і несправедливою критикою, можна також використовувати різні рольові ігри.

12. Забезпечте дітям правильне харчування

Правильне харчування – дуже важливий елемент боротьби зі стресом, особливо в дітей. Кращий раціон при цьому повинен містити деякі добавки, правильну кількість калорій для підтримки нормального розвитку й бути збалансованим. Діти, у яких неправильний раціон харчування (розбалансований, з великою кількістю нездорової їжі), повинні знижувати споживання продуктів з високим вмістом жирів, холестерину, солі й рафінованим або обробленим цукром. Споживання нездорової їжі й кофеїну треба обмежити. Дітей слід заохочувати збільшувати споживання фруктів, овочів і злаків. Також важливо підтримувати здорову вагу тіла. Якщо діти мають надлишкову вагу, необхідно проконсультуватись з дитячим лікарем та отримати відповідні рекомендації про те, як її знизити.

13. Забезпечте постійний режим або розклад

Дітям потрібна передбачуваність. Їм легше розібратись, чого слід очікувати від життя, якщо в них є розклад із прописаним часом на прийом їжі, виконання домашньої роботи, сну й т. п. Це, у свою чергу, допомагає їм відчувати себе в безпеці та знижує рівень стресу.

14. Допомагайте дітям переосмислювати стресові ситуації

Дитяче сприйняття стресової ситуації допомагає визначити, наскільки високий рівень стресу. Батьки повинні вживати заходи, щоб допомагати своїм дітям вчитись альтернативно тлумачити фактори напруги. Наприклад, якщо дитина відчуває стрес, тому що думає, що не подобається вчителю, бо той не привітався з нею перед уроком, батьки можуть попросити дитину спробувати придумати інші пояснення такої поведінка педагога. Чому б не припустити, що вчитель просто замислився й забув привітатися. Це приклад переосмислення стресової ситуації. Батьки повинні допомагати своїм дітям придумувати альтернативні й більш позитивні тлумачення стресових ситуацій. Звісно, неможливо переосмислити їх усі. Іноді бувають ситуації, які об'єктивно призводять до дитячого стресу. У таких випадках батькам необхідно допомагати своїм дітям справлятись із подібними ситуаціями іншими способами.

15. Допомагайте дітям змінювати їхні уявлення про стресові ситуації

Переконання дітей здійснюють істотний вплив на них самих: на те, як вони себе поводять, кого вони вибирають у друзі, чим захоплюються поза школою й т. п. Дитячі переконання певною мірою також визначають, що може стати причиною стресу для них, а що ні. Іноді деякі дитячі уявлення призводять до посилення стану стресу. У таких випадках батькам необхідно спробувати змінити їх. Наприклад, діти, які вважають, що повинні отримувати оцінку «12» за кожне домашнє завдання, а будь-яка інша оцінка розцінюється ними, як поразка, відчувають стрес, коли не отримують найвищого балу. У такому випадку, щоби значно знизити рівень дитячого стресу, батьки повинні допомогти їм змінити свої переконання й повірити в те, що неідеальні оцінки – це теж нормально.

16. Нехай діти роблять те, що приносить їм задоволення

Коли діти відчувають надмірне напруження, батьки повинні спонукати їх робити те, що їм подобається (наприклад, займатися спортом, слухати музику, грати в ігри, малювати, читати). Для того щоби знизити рівень стресу, заняття повинні бути приємними й відволікати дітей від проблем.

17. Змушуйте дітей систематично робити фізичні вправи

Систематичні фізичні вправи – ефективний спосіб боротьби зі стресом. Насамперед вони допомагають зняти напругу, яка накопичується в дитячому організмі. По-друге, вправи передбачають фізичні навантаження, які дозволяють організму ставати більш стійким у боротьбі зі стресами. Нарешті, фізичні вправи допомагають відволіктись і розслабити мозок. Однак фізичні вправи втрачають свою ефективність у боротьбі зі стресом, якщо їх не виконувати постійно. Не настільки важливо, які види вправ ви вибираєте для дитини. Важливо, щоб дітям вони подобались. Крім того, діти будуть охочіше виконувати фізичні вправи, якщо їх батьки теж систематично будуть займатись спортом і фізично розвиватись.

18. Допомагайте дітям оволодівати навичками вирішення проблем

Коли діти зіштовхуються із серйозними проблемами, батьки повинні використовувати такі можливості, щоб навчати їх ефективних стратегій вирішення проблем. Для початку треба допомогти дитині чітко визначити суть проблеми. Потім необхідно запропонувати їй скласти список можливих рішень (не оцінюючи їх на даному етапі). Після того як список буде готовий, треба запропонувати дитині розглянути кожне можливе рішення окремо й оцінити його шанси на успіх. Як тільки всі рішення будуть розглянуті та оцінені, нехай вона вибере найкраще, на її думку, рішення. Батьки повинні заохочувати та хвалити дітей за використання ефективних стратегій вирішення проблем.

19. Навчайте дітей мудро розпоряджатися часом

Батькам важливо навчати дітей розставляти свої заняття за пріоритетами. Якщо діти намагаються звалити на себе дуже велику відповідальність, батьки повинні допомогти їм навчитись обмежувати свої зобов'язання. Необхідно вчити дітей для досягнення своїх цілей планувати власний час (наприклад, відводити певні години на виконання домашнього завдання).

20. Навчайте дітей бути асертивними*

Діти, які бояться захищати власні інтереси, як правило, відчувають труднощі при управлінні стресовими ситуаціями. Батьки повинні вчити своїх дітей відстоювати власні інтереси й робити це ввічливо, з повагою до оточуючих. Можна разом з дітьми розігрувати проблемні ситуації і вчити їх стояти за себе оптимальним, неагресивним способом.

21. Розвивайте в дітей почуття гумору

Діти, які здатні бачити смішне в усьому й можуть посміятись над самими собою, як правило, більш ефективно справляються зі стресами. Батьки повинні вчити своїх дітей не сприймати речі занадто серйозно. Сміх – це чудові ліки!

22. Зверніться по професійну допомогу, якщо діти продовжують відчувати труднощі в боротьбі зі стресами

 БАТЬКАМ ПРО БЕЗПЕКУ ДІТЕЙ

ТЕЛЕВІЗОР КАЛІЧИТЬ ДІТЕЙ

Багато сучасних технічних пристроїв, які практично є в кожній родині, несприятли­во впливають на здоров'я молод­шого покоління. Особливе місце займають телевізор і комп'ютер.

ТЕЛЕВІЗОР КАЛІЧИТЬ ДІТЕЙ

Погляньмо, що з дітьми зро­било телебачення. Вони потер­пають від ожиріння, у них погано гояться рани, є дефіцит уваги, проблеми з метаболізмом, гор­мональні порушення. Це корот­козорі діти з аутизмом, онкологі­єю, цукровим діабетом, недо­умством і т. ін. ТБ: багато бід -відповідальність одна.

У цьому ні на секунду не сум­нівається британський психолог і біолог Ерік Сігман, який проа­налізував 35 наукових дослід­жень, проведених у різний час колегами з Великобританії і США. Лікар назвав головні нега­тивні наслідки перегляду телеві­зора дітьми, опублікувавши до­повідь у журналі «Біолог».

Сігман оголосив, що став іні­ціатором «найбільшого сучасно­го скандалу, пов'язаного зі здо­ров'ям». У відповідь почув від фа­натичних телеглядачів звинува­чення в шарлатанстві й дешево­му піарі, але разом із тим дістав гарячу підтримку з боку Націо­нальної спілки вчителів Велико­британії, а також багатьох меди­ків, соціологів та інших фахівців.

Чим же «телебомба сповіль­неної дії» загрожує маленьким глядачам? Перш за все - ожи­рінням. За тривалого перебу­вання біля екранів діти ведуть малорухомий спосіб життя і ме­ханічно поглинають їжу. Таким чином, знерухомлені, що непра­вильно харчуються, маленькі глядачі нагромаджують жир: об­мін речовин порушується, кало­рії не спалюються, а це сприяє розвитку цукрового діабету з усіма негативними наслідками.

Послаблюється імунітет, роз­виваються серцево-судинні хво­роби, порушення зору, втрача­ється здатність дитини концен­труватися. Як наслідок - розсія­на увага, проблеми з пам'яттю та швидкістю реакцій у майбут­ньому підвищують ризик роз­витку хвороби Альцгеймера, тобто слабоумства, у похилому віці. Крім того, надто тривалий перегляд телепередач пригнічує виробництво мелатоніну - клю­чового гормону і потужного ан­тиоксиданту, що відіграє важли­ву роль в імунній системі.

Тривале перебування біля ек­рана негативно впливає на пси­хіку (зокрема, порушуються внутрішні біоритми організму). Брак сну підвищує апетит, і фізі­ологічна рівновага між голодом і насиченням порушується. Вини­кає загроза ожиріння. У ДНК по­чинаються мутації, здатні спри­чинити онкологічні хвороби. Надмірне захоплення телевізо­ром є пусковим механізмом для розвитку аутизму.

Оскільки телебачення актив­но витісняє читання книг, розви­ток інтелектуальних здібностей дитини сповільнюється.

У зв'язку з переліченим вище Сігман стверджує: діти до трьох років не повинні дивитися теле­візор узагалі (американські ко­леги вводять обмеження на пе­регляд телепередач малюкам до двох років). Хлопчики і дівчат­ка віком від трьох до п'яти років з дозволу батьків можуть перегля­дати не більше півгодини дитя­чих програм хорошої якості. Від п'яти до дванадцяти років трива­лість перегляду можна збільши­ти до години, а підліткам додати ще ЗО хвилин. Разом до настан­ня повноліття - півтори години на день.

Винен у дитячих проблемах, звичайно ж, не екран, а батьки. У Великобританії підрахували, що за шість років малюк проводить перед ним рік. Старші діти (оди­надцять - п'ятнадцять років) витрачають на це вже 55% ак­тивного часу, або понад чверть доби. А через десятиліття очіку­ється серйозне зростання пос­луг електронних комунікацій, і, якщо Сігман з колегами мають рацію, дітлахам це не минеться. Отож не забудьте вимкнути те­левізор або те, що можна замі­нити словом «екран». Напри­клад, монітор комп'ютера.

ДІТИ І КОМП'ЮТЕР

Гарантування безпеки робо­ти за дисплеями ПЕОМ є проб­лемою інформатизації у всіх розвинених країнах. Через широке застосування обчис­лювальної техніки в навчанні візуальний дискомфорт і елек­тромагнітне випромінювання комп'ютерів за певних умов можуть становити підвищену не­безпеку для дітей дошкільного та шкільного віку.

Відомо, що 90 % тих, хто пра­цює за дисплеями, скаржаться на стомлюваність, біль у потили­ці, плечовому поясі, але частіше - на різні порушення функції зо­ру (печіння і біль в очах, почерво­ніння повік, сльозотеча). Причи­на цих явищ пов'язана з особливостями роботи моніторів. Ек­ранне зображення відрізняється від звичного, на папері, тим, що воно самосвітне, має значно менший контраст, ніж друкова­ний текст, складається з мерех­тливих цяток. Розмір мінімаль­ної світної цятки - один із голов­них показників, котрі визнача­ють якість зображення: що вона менша, то чіткішу картинку на екрані ми бачимо. Потреба три­валий час підтримувати статич­ну позу в комплексі із нераціо­нально організованим робочим місцем за комп'ютером нерідко призводять до дискомфорту і втоми. Крім того, комп'ютер є джерелом електромагнітних випромінювань. Кожне робоче місце в комп'ютерному класі створює електромагнітне поле, радіус якого може сягати 1,5 м і більше, причому випромінюван­ня виходить не тільки від екрана, а й від задньої та бічних стінок монітора. Тому, з гігієнічної точ­ки зору, дуже важливо раціо­нально спланувати дисплейні класи. Варто зазначити: переви­щення нормативних рівнів елек­тромагнітних випромінювань бу­ває внаслідок браку заземлення електромережі комп'ютера.

Як свідчать результати до­сліджень російських учених, під час занять з використанням комп'ютерів, попри цікавість до них, школярі стомлюються біль­ше, ніж протягом традиційних. Наприклад, після звичайних за­нять загальна втома спостеріга­лося у 19 % учнів, зорова - май­же у 9 %, тоді як після комп'ютерних - у 24 і 38 % відпо­відно. Істотну роль відіграють ха­рактер і зміст комп'ютерних за­нять. Найутомливіші ігри, розра­ховані на швидкість реагування, із серії «доганялок», «стрілялок», «вбивалок», якими наповнений ринок комп'ютерних програм. Ці так звані аркадні ігри дуже при­вабливі для дітей. Багато з них готові годинами занурюватися в «кнопкові» змагання, одержимі бажанням перемогти «розумну машину». Психологи поперед­жають про затягування таких ігор, можливості формування агресивної й безжальної пове­дінки дитини під їхнім впливом.

До небезпечних наслідків ро­боти на комп'ютері слід зараху­вати й синдром стресу. Він має кілька виявів:

-  фізичне нездужання (сон­ливість,  непроминуща втома,              біль у ділянці   очей, у нижній час­тині спини, руках);

-  порушення      візуального сприйняття;

-  погіршення зосередження і працездатності.

Крім фізичних нездужань, у дітей можуть розвиватися не­гативні риси характеру: підоз­ріливість, запальність, помис­ливість, ворожо-агресивне ставлення до близьких.

Таким чином, запобігання несприятливим впливам, яки­ми супроводжується робота за комп'ютером, для дітей має особливе значення, оскільки процес росту та розвитку у них ще не завершений, зокрема таких систем, як зорова, нер­вова, кістково-м'язова, орга­нізм дуже чутливий до впливу чинників середовища. Гігієніс­ти стурбовані тим, що поява електронно-обчислювальної техніки в навчальному процесі та дозвіллі дітей може стати додатковим чинником погір­шення їхнього здоров'я. Тому важливо, щоб навчання з вико­ристанням комп'ютерів відповідало віку учнів, а самі ПК у комплексі з робочим місцем -вимогам безпеки.

Кожним благом цивілізації треба вміти користуватися. Це повною мірою стосується й комп'ютера. Нашим дітям нале­жить жити в комп'ютеризовано­му суспільстві. Тому школярів потрібно навчати не тільки азів роботи з ПК, а й правил безпеч­ного поводження. Так, у примі­щеннях для експлуатації комп'ютерної техніки природне освітлення має здійснюватися через віконні прорізи, орієнтова­ні переважно на північ і північний схід. Площа робочого місця для користувачів повинна становити не менше шести квадратних метрів. Для внутрішнього оздоб­лення приміщень треба вико­ристовувати дифузно-відбивні матеріали, причому в дошкіль­них і у всіх типах навчальних закладів заборонено застосову­вати полімерні матеріали (ДСП, шаруватий паперовий пластик, синтетичні килимові покриття та ін.). Параметри мікроклімату ма­ють бути оптимальними. Рівні фізичних чинників (електромаг­нітне випромінювання, напруга електростатичного поля тощо) для дітей жорсткіші. Оптималь­ний розмір екрана монітора по діагоналі - 17 дюймів. Трива­лість роботи з комп'ютером має обмежуватися. Так, тривалість роботи на заняттях із викорис­танням ігор для п'ятирічних ма­люків становить сім хвилин, для шестирічних - десять, для учнів початкової школи - п'ятнадцять, для учнів п'ятих - сьомих класів, які мають навички роботи з комп'ютером, - двадцять хви­лин. На уроках із основ інформа­тики та обчислювальної техніки тривалість роботи школярів восьмих - дев'ятих класів не по­винна перевищувати 25 хвилин, учнів десятого - дванадцятого класів - 40. Дуже важливо пра­вильно організувати робоче міс­це дитини, що сприятиме дотриманню правильної пози. Комп'ютер встановлюють на спеціальному столі ліворуч від вікна. Верхній край екрана моні­тора повинен бути на рівні очей, відстань від них до монітора -50-70 см, під час роботи з клаві­атурою руки не повинні звисати. Стіл і стілець потрібно підібрати відповідно до зросту дитини.

Стілець повинен регулюватися за висотою, мати спинку і підло­кітники.

Сьогодні ринок пропонує різ­ні марки комп'ютерів з багатьох країн світу. До нас часто зверта­ються із запитаннями, які з них безпечніші. Всі вони, і не тільки ті, що надходять у продаж, а й ті, що в експлуатації, повинні мати посвідчення про державну' гігіє­нічну реєстрацію.

Сам компютер не поганий і не хороший - все залежить від то­го, як ним користуються. Невіг­ластво і безпечність, нерозум­ний підхід украй шкідливі для фі­зичного і психічного здоров'я ді­тей. Батьки повинні навчити си­на чи дочку дотримувати режиму роботи з комп'ютером, контро­лювати, скільки часу ним корис­туються. Крім того, конче потріб­но періодично виконувати про­філактичні вправи для зняття напруження зорового аналізато­ра і м'язів, які беруть участь у підтриманні пози.